Я певен: душа анітрохи не краща за тіло,
І певен, що тіло нітрохи не краще за душу,
Немае нічого для тебе,що вище за тебе, навіть сам бог,
А кожний крок, не зігрітий людською прихильністю,—крок на 
цвинтар у савані.
Хай зараз ні в тебе, ні в мене ні шеляга за душею, ми можемо мати 
найкраще в світі,
Можемо бачити (чи й показати) ту квасолину в городі, яка переможе 
мудрощі всіх часів;
При всякому ділі юнак може стати героєм,
Найменша порошинка може стати центром всесвіту.
Я мовлю до кожного: хай ваша душа не збентежиться перед 
мільйонами всесвітів.

Я мовлю до людства: не думайте стільки про бога,
От я вже про кожного думаю, але про нього—ніколи
(Хтозна-коли міцно почили думи про смерть і про бога в моїй голові).
Я чую бога, я бачу бога усюди, але нітрохи не можу його зрозуміти.
Як може бути хоч де щось ліпше за мене?

Чому я повинен бога жадати сильніше, ніж ранку?
Я часточку бога бачу кожну годину всі двадцять чотири години і 
кожну хвилину години,
У чоловічих, у жіночих обличчях бачу я бога, у власнім обличчі, коли 
подивлюся у дзеркало,
Я божі послання просто на вулиці бачу, і кожне з підписом бога,
I я їх лишаю на бруці, бо добре знаю: нові послання лягатимуть, де не 
йтимеш,
Одне за одним, одне за одним, без ліку.