Я вірю: стеблинка трави важлива не менш, ніж тяжка робота зірок, І мурашка не менш досконала від них, і піщинка, і горобине яєчко, І звичайна ропуха—шедевр над шедеври, I ожина прикрасила б найясніші хороми небес І корова, що онде на вигоні хрумає, голову похиливши, перевершить найліпшу скульптуру. І миша—це диво, що вразить мільярди невіруючих. Я знаю: в мені самому є і граніт, і вугілля, мох довгокосий, зерно, буряки, Кожним органом я нагадую птаха або тварину, І нехай тепер далеко стою від них, Варто лише забажати—кожного викличу. Даремні будуть і поспіх, і полохливість, Даремно вулкани пашітимуть древнім пеклом на мене, Даремно тікатимуть мастодонти під власні зітлілі кості, Даремно предмети за милю від мене прибирають ускладнені форми, Даремно моря ховаються у западини, а величезні потвори лягають на саме дно, Даремно кáня літає аж понад хмарами, Даремно змія вигинається між ліанами, Даремно лось заходить далеко в хащі, Даремно відлітає гагарка на північ, на Лабрадор — Я-бо вже там, біля гнізда на скелі.
